На рахунку командира гранатометного взводу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, 41-річного Олександра з Житомира, два збитих гелікоптера Ка-52 з ПТРК «Стугна-П». У війську він ще з 2017 року, до січня 2024 був протитанкістом. Про свій бойовий досвід до і після великої війни, а також найвдаліші операції та мотивацію воювати чоловік розповів в інтерв’ю Журналу Житомира.
Розкажіть про те, як і коли стали військовим?
До служби працював на виробництві сухих будівельних сумішей. На контракт пішов у 2017 році, спочатку служив у 28-й механізованій бригаді імені лицарів Зимового походу. Звідти я перевівся у один з навчальних центрів — на інструктора протитанкових керованих ракет. Тоді по закінченню контракту повернувся в Житомир і підписав контракт з 95-ю бригадою. Це було у вересні 2020 року.
Тобто ви вже були військовим до повномасштабної війни, брали участь у бойових діях?
Так, я був і поблизу Волновахи у 2017 році, поблизу Курахового у 2018, в районі Зайцевого у 2019. І вже наступна моя ротація була в 2021 році, коли бригада заходила під Горлівку. Відтоді, з 2021 року, і дотепер я на виконанні бойових завдань.
Там ви і зустріли повномасштабне вторгнення росіян?
Ми зустрічали російську армію на Ізюмському напрямку. Там були дуже інтенсивні бої. Біля села Кам'янка наші хлопці спалили дуже багато російської техніки. Я перебував в місці, де місцевість погано дозволяла використовувати протитанкові засоби. Згодом перемістився до селища Довгеньке, це був кінець березня. А 1 квітня ми дуже класно привітали російську армію з Днем дурня. З трьох ракет ми тоді спалили 5 одиниць техніки — три танки, паливозаправник і машину з БК. А батальйон, до якого ми були прикомандировані, спалив близько 20 одиниць техніки за один бій.
Десь тоді ви збивали вертольоти КА-52?
Так. Наступні мої настріли почалися вже 4 квітня 2022 року. Тоді росіяни дуже активно використовували вертольоти. В напрямку населеного пункту Сулигівка тоді вилетіло 8 вертольотів: 7 КА-52 і один Мі-8. І один з них звернув і чомусь завис. Тоді мені й вдалося його вразити — з першого пострілу з ПТРК «Стугна-П». А з них усіх повернулися лише два гелікоптери — КА-52 і Мі-8. Інші «приземлили» побратими із бригади, яка поруч стояла. А другого КА-52 я збив 8 квітня, він вилетів і завис над посадкою, тому теж не склав мені особливих проблем. Взагалі тоді за три тижні двома розрахунками знищили 80 одиниць техніки.
Це був ваш перший такий досвід — збивання вертольотів?
Взагалі в протитанкових засобах це був ледве не єдиний досвід, і на даний момент зі «Стугни» так ніхто досі і не збивав гелікоптерів. Але у нашій бригаді був ще один протитанкіст, який 1 квітня з ПТРК «Корсар» збив гелікоптер Мі-8, а той, падаючи, впав на інший гелікоптер. І одним пострілом він, виходить, знищив їх два. На жаль, він загинув в грудні 2022 року.
Розкажіть, окрім КА-52, що ще вам вдавалося вразити?
Були цікаві моменти, коли ми вражали колони, які рухалися. Одного разу чотирма ракетами ми спинили колону, в якій був 31 танк. Я зробив класичну засаду: знищив перший танк, останній танк і ще дві ракети ми пустили всередину колони.
Чи були операції, які ви особливо запам’ятали?
Під час Харківського контрнаступу другий батальйон нашої бригади штурмував Ольгівку, я у них стояв на прикритті. Тоді ми, разом якраз із цим побратимом, який збив Мі-8 з «Корсара», на двох знищили 12 одиниць техніки. Серед них було два танки, які жодного разу навіть не встигли вистрілити по нашим хлопцям. Ми їх дуже вчасно виявили і швидко по них відпрацювали. Це реально врятовані життя наших хлопців, які займалися зачисткою населеного пункту.
Зараз ви уже командир гранатометного взводу. Як змінилась ваша робота з того часу, як ви були протитанкістом?
Протитанкістом я був до січня 2024 року. В січні я поїхав на офіцерські курси, і на даний момент уже займаю посаду командира гранатометного взводу.
Як працюють протитанкісти? Для початку ми шукаємо місце, де найбільш танково небезпечний напрямок, тому що наша робота в основному полягає у знищенні техніки. Шукаємо основний напрямок, якісь великі дороги, перехрестя, де місцевість дозволяє танкам рухатися і де ми можемо їх вразити. Потім, коли це місце знаходиться, ми його готуємо. Ми можемо навіть в сірій зоні перебувати — між нашими військами і російськими. Якщо немає ніяких укриттів і нам особливо не хочеться накопуванням окопів показувати, де ми знаходимося, виявляти своє місце, то маскуємося по максимуму під місцевість. Коли стаємо в оборону, то вже починаємо і закопуватися, по максимуму маскуватися теж. В принципі, стандартна тактика, тобто замаскувався і сидиш, чекаєш, виявляєш, ловиш машини їхні.
По суті, робота зараз особливо не змінилася. Їду так само, знаходжу позицію для наших гранатометів станкових, це в основному використовується в нас МК-гранатомет, УАГ і АГС, «Пламя» він називається. В них трошки менша дальність, трошки інша робота. Зараз моя робота — в основному виставити хлопців, забезпечити їх боєкомплектом, але наведенням на цілі теж по факту займаюся, знаходжусь на бойових позиціях.
Розкажіть про ваш взвод, про людей, з якими зараз працюєте.
Взвод у мене невеличкий, маємо трохи некомплект у підрозділі. В мене рота вогневої підтримки, ми працюємо на кулеметах крупнокаліберних, станкових гранатометах і протитанкових ракетних засобах. В мене по одному розрахунко всього — один на гранатомет МК, один на кулемет Browning і один на ПТРК «Корсар». Хлопців небагато, вони дружні. Хлопці у мене з усієї України — з Рівного, Одеси, Дніпра, я от з Житомира.
А давно ви на посаді командира взвода?
З червня 2024 року. Вже на цій посаді я працював на Торецькому напрямку. Тоді був важкий період, бо я лише включився в роботу як командир взводу, і коректував чотири спостережних пункти. Але в цілому це було доволі успішно, бо ми тоді близько трьох десятків російських військових знищили за два тижні. Відпрацювали гарно, але трохи тяжко.
А взагалі як із мотивацією у тих, хто зараз мобілізується?
Ну, я б сказав, що вмотивовані ще в 2022 році закінчилися. Але і з тими, хто приходить зараз, працюємо.
А ваша мотивація яка?
У мене є дружина, дитині 12 років. Мама є. Родина в мене невеличка, але я хочу, щоб вони жили у вільній Україні. Нашій. Тікати з України я не збираюсь, хочу тут жити, зустріти старість, онуків хочу побачити. І, звісно, кінець війни хочу побачити. І дуже сподіваюся, що вона не повториться.
Що хочете робити після перемоги?
Далі буду служити. Бойового досвіду у мене вистачає, тому можливо я міг би його комусь передати. Дай боже, аби він нікому більше не знадобився, звісно.
Служи з найкращими!
Заповнюй форму http://95dshv.mil.gov.ua або телефонуй за номером +380 95 065 19 02