До широкомасштабного вторгнення В'ячеслав Шутенко працював на державній службі, займався міжнародними відносинами і залученням інвестицій, згодом перейшов у приватний сектор, де займався експортом аграрної продукції. І паралельно цікавився аналізом економічної ситуації та політичних процесів в країні. Потім як консультант з управління та менеджменту допомагав українському бізнесу оптимізовувати бізнес-процеси та сприяв виходу компаній на міжнародні ринки. Сьогодні він — командир батальйону безпілотних систем 44-ї окремої механізованої бригади.
Історію опубліковано на сайті Житомирської міської ради.
«Кажу: хочу бути корисним»
В’ячеслав родом із Житомира. З 2018 року мешкає у Вишгороді. У день повномасштабного вторгнення він був у відрядженні за Києвом.
Того дня його шлях — це шлях тисяч українців, які без вагань стали на захист своїх міст і домівок. В’ячеслав також обрав зброю. Без сумнівів і страху, бо рішення було назрілим. «Дехто з моїх друзів ще з 2014-го служили, — розповідає. — Я ж неодноразово запитував себе: чому я як громадянин держави не ТАМ. Тому жодних вагань не було».
Від розвідки — до безпілотних систем
Спочатку — захист Київщини у Вишгородському підрозділі, згодом — командування розвідвзводом у 61-му окремому стрілецькому батальйоні на Чернігівщині та Донеччині.
«Коли Київщина була деокупована, постало питання, де продовжити службу далі. Було велике бажання піти в ту бригаду, де я проходив курс молодого бійця в 2011-му та отримав звання офіцера запасу, — 95-ту десантно-штурмову. Я тоді себе бачив бойовим офіцером саме в такому підрозділі", — згадує.
За пару тижнів відношення в 95-ку на посаду командира десантно-штурмового взводу вже було на руках. Однак деякі обставини не дозволили реалізуватися цим прагненням. Річ у тім, що на момент широкомасштабного вторгнення він вже був у Сухопутних військах, а десантно-штурмові бригади перебувають в іншому командуванні. Це складний процес, і після кількох місяців очікування замість наказу про переміщення прийшла відмова, оскільки на той час були потрібні офіцери саме в сухопутних військах. Тому В’ячеслав продовжив службу у сухопутному підрозділі, ставши командиром розвідувального взводу 61-го окремого стрілецького батальйону — новоствореного підрозділу, що формувався на Чернігівщині.
На початку 2023-го — ротації під Вугледар. Влітку — протидиверсійна робота на північному кордоні з росією. В кінці 2023-го — переміщення під Куп’янськ та оборона Синьківки….
У 61-му батальйоні активно розвивали безпілотні системи, хоча батальйон не був на цьому спеціалізований.
«Отримавши досвід під Вугледаром, ми зрозуміли, що БПЛА — це ефективно. На Куп’янському напрямку, де були дуже активні штурмові дії противника, ми вже були підготовлені в плані безпілотників. Вже мали FPV дрони, аеророзвідників, бомбери… Все це було створено позаштатно у звичайному стрілецькому батальйоні. Завдяки безпілотникам могли вчасно виявляти противника і наносити йому ураження ще до того, як він дійде до наших позицій. Далі вступала в бій наша піхота. А оператори БПЛА продовжували робити все можливе для їх підтримки».
На вістрі технологічної війни
Вже понад пів року В'ячеслав Шутенко керує новоствореним батальйоном безпілотних систем 44-ї ОМБр. Його бійці воюють дронами.
Ця війна — не лише траншеї. Це кабелі, пульти, антени, екрани, переналаштування частот, модернізація БК для скидів… і дрони… багато дронів різних типів. Наразі його підрозділ підтримує піхоту на передовій у східній частині Харківщини. І кожен зліт безпілотника — це шанс врятувати життя українського воїна та нанести точний удар по ворогу.
«Підтримка піхоти в обороні — це основне завдання нашого батальйону. Виявляти і знищувати противника заздалегідь. Або ж підтримка штурмових дій, «надавати очі» для супроводження наших груп і, за можливості, наносити максимально швидко ураження по противнику, якого ми виявляємо».
Для того, щоб пілот мав все необхідне для бойової роботи та міг виконувати її якісно, злагоджено працює цілий організм — оператори БПЛа, техніки, вибухотехніки, водії, командири різних ланок та підрозділи забезпечення.
Стати частинкою високотехнологічного бойового підрозділу
Випадкових людей у батальйоні В’ячеслава немає: тут кожен займається тим, у чому може стати найкращим. Дехто приходить із досвідом роботи з цивільними дронами, як-от пілот агродронів, який за кілька тижнів став справжнім професіоналом у своїй новій військовій спеціальності. Інші — до війни навіть не тримали жодного джойстика в руках. Для них шлях починається з нуля. Спочатку теорія, потому — практика з простим і зрозумілим у керуванні мавіком. Якщо новобранець демонструє хист і швидкість у навчанні, його шлях продовжується у ролі професійного оператора розвідувальних дронів або FPV.
«Якщо людина не пілот, можливо, вона чудовий технік, водій або вибухотехнік. Головне — побачити потенціал і знайти роль, яка дозволить бійцю швидко розкритись і розвиватися. А відтак — приносити користь нашій загальній справі», — пояснює В’ячеслав.
Так кожен, хто приходить сюди, стає частиною цього високотехнологічного бойового підрозділу. А служать тут і хлопці, і дівчата. Деякі з них ще вчора були геймерами, сьогодні — аеророзвідники.
«Як би це смішно не звучало, але люди, які крутили руками джойстики в комп’ютерних іграх, тепер вправно і з легкістю управляють дронами і обороняють державу», — говорить командир і згадує хлопця, якого він витягнув з іншого підрозділу. Той не мав бойового досвіду, але був завзятим геймером. За тиждень він опанував півторамісячний курс навчання і став одним із найкращих пілотів батальйону.
Та є ще оператори і в 40, і у 50 років. І хоч пілотаж для них — мова нова, бажання вчитися — це головне.
Стрибок у розвитку безпілотних технологій. «Змінилося все — і дуже швидко»
Хто контролює небо — контролює поле бою. Те, що в 2014-му виглядало як фантастика, тепер — бойова реальність.
«Та справа не тільки в 2014-му, — відразу виправляє Шутенко. — Навіть в межах одного року стрибок був колосальний. Змінилося все — і дуже швидко».
Командир порівнює дві зони бойових дій у 2023 році. На початку року під Вугледаром безпілотники використовувалися здебільшого для аеророзвідки та рідше — скидів, і обидві сторони — наша і ворожа — діяли за схожими алгоритмами. Та вже в кінці 2023-го, коли його підрозділ був під Куп’янськом, все виглядало інакше. Мовляв, це була вже зовсім інша війна з комплексними безпілотними операціями. FPV дрони, бомбери, аеророзвідники, наземні роботизовані комплекси працюють в єдиній системі, завдаючи точних ударів і мінімізуючи ризики піхоти. Дрони сьогодні не просто допомагають воювати, а вирішують результат бою.
В сучасні військові системи вже вплітається штучний інтелект, і у російсько-українській війні вже є його елементи. Та поки це інструмент, який допомагає, але ще не замінює загальну концепцію бою.
«Ще не машини і алгоритми грають ключову роль у цій війні, а поки люди. Ті, хто готові діяти тут і зараз…Оператори БПЛА, піхотинці, штурмовики, танкісти, артилеристи … та їхні командири є незамінними», — говорить комбат.
«Нас четверо. Троє поранені, двоє - серйозно…»
…Для батальйону безпілотних систем це було непрофільне завдання. Східна Харківщина. Туман. Два дні не було аеророзвідки через погані погодні умови.
Потрібно було зайти в населений пункт, перевірити хати, підвали, укриття, чи немає там ворога. До відомих ворожих позицій — близько трьохсот метрів.
«У моєму батальйоні є резервна розвідгрупа для таких викликів. Я принципово пішов разом з ними. Ми перевірили все. Було чисто. Але потім…ворог нас виявив. Ми були на самому краю села, який ближче до позицій ворога».
Підвал у сільському дворі, в якому сховались бійці, вмить перетворився на пастку. FPV-дрони летять один за одним. Мінометний обстріл. Уламки, вибухи, поранення...
«Нас четверо. Троє поранені, двоє - серйозно. У мене осколки і перелом латеральної кістки. У підвалі наклали шину, щоб тримати хоч якось ногу і мати змогу переміщуватись. Другого побратима посікло уламками та зламало п’яткову кістку. Кровотечу зупиняємо, надаємо першу допомогу. Контузії вже у всіх чотирьох…Після чергового прильоту FPV-дрону розуміємо: у нас 5 хвилин, щоб змінити укриття, бо цього підвалу вже майже немає і наступний ворожий дрон може попасти прямо в нас».
Вирвалися, підтримуючи один одного. “Бігли парами. Я був в першій парі. Чуємо — свист міни і приліт прямо за нами. Перші думки — хоч би не попали по нашим, які йшли позаду. Зупиняємось, повертаємось — бачимо стовп пилу та диму… і наші йдуть… Дякувати Богу — живі…”, — згадує В’ячеслав.
Інше укриття на сусідній вулиці також не стало порятунком: його швидко розбили FPV- дронами — ворог побачив цей перехід. Цього разу — старий напівзруйнований та майже засипаний землею погріб.
«Схоже, ворог вирішив, що ми лишилися в попередньому укритті, бо продовжував засипати його мінами та дронами. Можливо, не помітив нашого вже третього переміщення, бо ще листя на деревах було. Це і врятувало… Та потім… ворог цілеспрямовано почав “зашивати” наш квадрат мінами типу ПФМ-1 “Пелюсток”. FPV-дрони скидають касетні боєприпаси, що розкидають міни-«пелюстки». Ми розуміємо: якщо не вийдемо до темряви, ніч може стати фіналом, попідриваємося… ще і ворожа піхота дуже близько… Продовжуємо викликати евакуацію. Пояснюємо ситуацію, який характер поранень і що треба броня, бо обстріл не вщухає… Тільки почало трохи сіріти, за нами відправили американський бронетранспортер М113. І так нас евакуювали. Це було ризиковано для екіпажу. Я вдячний їм і командирам, які віддали непростий наказ на евакуацію вдень. Ми всі вдячні…».
ТУДИ, де не залишають своїх
…Два місяці після операції. Тепер кістку в нозі тримає пластина. Біль потроху відступає — бажання знову стати в стрій і повернутися ТУДИ, де не залишають своїх, зростає.
На інтерв’ю В'ячеслав прийшов вже без милиць, але ще з опорою в руках для підтримки ноги. І з посмішкою. Це вже прогрес, каже.
За тиждень — контрольне обстеження. Якщо все добре, почне поступово навантажувати ногу. І з кожним днем ставатиме ближче до своїх.
«Ми вже їздили до наших. З побратимом, який отримав тоді численні осколкові поранення з переломом п’яткової кістки. Побачили хлопців перед Новим роком, вручили нагороди, поговорили. Цього місяця знову поїду до них. А в лютому... якщо все буде добре — вже повернуся на службу…».