У Житомирі сім’ям прикордонників, які полягли захищаючи Україну, вручили державні нагороди

Державні нагороди, як символ відданості й самопожертви заради майбутнього України, сім’ям вручив начальник 9 прикордонного загону імені Січових Стрільців полковник Сергій Мельник.

Про це інформує Північний кордон Держприкордонслужби.

"Відповідно до Указів Президента України, за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові лейтенанта Хвіст Михайла Романовича, старшого майстер-сержанта Данюка Віктора Васильовича, старшого сержанта Василенка Євгена Олександровича, сержанта Слюсар Богдана Сергійовича та молодшого сержанта Опанащука Івана Олександровича посмертно нагороджено орденами «За мужність» III ступеня. Також наказом Міністра оборони України старшого сержанта Євгена ВАСИЛЕНКА нагороджено відзнакою Міністра оборони України «Захиснику України»", - йдеться  вповідомленні.

Лейтенант Хвіст Михайло Романович від солдата до офіцера проходив службу у складі прикордонної комендатури швидкого реагування 9 прикордонного загону.

Народився 16 вересня 2002 року у місті Новоград-Волинський (нині Звягель). Після шкільної освіти вступив у місцевий промислово-економічний технікум, який закінчив у 2021 році. Далі вибрав військовий шлях. Став до лав Державної прикордонної служби України. За відносно нетривалий термін й свої морально-ділові якості: мужність, працьовитість, відповідальність, принциповість, вміння працювати з людьми та в колективі – Михайло отримав офіцерське звання. Мав декілька ротацій на схід в зону активних бойових дій. Боронив України на Луганщині, Донеччині, Харківщині. Початок повномасштабного вторгнення ворога зустрів на Київщині, де в складі бойового прикордонного підрозділу першим прийняв бій з окупантами. За проявлену мужність і успішне виконання бойових завдань нагороджений відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест».

Офіцер поліг смертю хоробрих на полі бою.

Нагороду Михайла Романовича отримала мама Героя Валентина Іванівна.

Старший майстер-сержант Данюк Віктор Васильович понад двадцять чотири роки проходив службу в прикордонному відомстві. Охороняв та боронив кордон з білоруссю на Житомирщині.

Гідно та з честю неодноразово, починаючи з 2014 року, виконував завданню в зоні АТО/ООС. Завжди був щирим, привітним, з відкритим серцем. На службі був ініціативним, професійним, виваженим, вірним присязі. Він з честю та до останнього боронив незалежність й суверенітет України. Загинув воїн 11 червня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Харківщині. О 20:55 ворог здійснив обстріл вогневої позиції прикордонників. Віктор, перебуваючи старшим на позиції, організував кругову оборону. Проте внаслідок вибуху невідомого пристрою дістав поранення, несумісне із життям. Віктор ціною власного життя врятував підлеглий особовий склад.

Нагороду Віктора Васильовича отримали дружина Тетяна Анатоліївна, син Віктор та донька Софія.

Старший сержант Василенко Євген Олександрович проходив службу у складі прикордонної комендатури швидкого реагування 9 прикордонного загону іменні Січових Стрільців. Виконував бойові завдання із захисту Батьківщини в районі населеного пункту Тихе на Харківщині.

Прикордонник за допомогою безпілотних літальних апаратів неодноразово виявляв ворожі позиції, скупчення піхоти противника та передавав інформацію (координати цілі) мінометним розрахункам та артилерії. Попри постійні ворожі артилерійські обстріли та удари FPV-дронами, Євген у складі розвідувально-ударної групи БпЛА вдало виконував вогневе ураження живої сили противника та техніки.

11 липня 2024 року о 10:25 ворог здійснив авіаційний удар по позиції захисників. Євген разом з побратимами професійно виконав свої службово-бойові обов’язки, але, на превеликий жаль, у бойовому протистоянні дістав поранення, несумісне із життям. Загинув прикордонник смертю Героя. Не злякався, не відступив. До останнього подиху нищив окупаційну наволоч.

Нагороди Євгена Олександровича отримала дружина Єлизавета Леонідівна.

Сержант Слюсар Богдан Сергійович народився 13 березня 2002 року в місті Овруч Житомирської області.

Навчався хлопець в місцевій школі № 3, по завершенню якої продовжив навчання в Овруцькому професійному ліцеї. Надалі вступив до Харківського Державного професійно-технічного коледжу імені І.Вернадського, який закінчив з відзнакою. Працював електромонтером мережної дільниці в Овруцькому РЕМ АТ "Житомиробленерго". Згодом Богдан вирішив пов’язати своє життя з військовою професією і в червні 2023 року розпочав військову службу за контрактом в прикордонному відомстві. Спочатку була служба на північному кордоні, а згодом – в бойовому підрозділі 9 прикордонного загону імені Січових Стрільців.

В ніч з 5 на 6 листопада 2023 року Богдан спільно із побратимами виконував бойове завдання із захисту незалежності України неподалік н.п. Новомихайлівка Донецької області. Під час одного з боїв із захисником був втрачений зв'язок. Тривалий час він вважався зниклим безвісти. Лише згодом за висновком судової молекулярно-генетичної експертизи було встановлено факт загибелі Героя. До рідного краю захисник повернувся «на щиті» в травні 2024 року. Побратими згадують Богдана як мужнього, вірного своєму обов’язку воїна. Доброго, щирого, урівноваженого друга й товариша. Перебуваючи на вогневій позиції захисник ціною власного життя виконав бойове завдання.

Нагороду Богдана Сергійовича отримали батьки Героя тато Сергій Миколайович й мама Марина Іванівна.

Молодший сержант Опанащук Іван Олександрович став на захист рідної країни й віддав за неї своє життя. Йому навіки 25…

Іван проходив службу у складі прикордонної комендатури швидкого реагування 9 прикордонного загону іменні Січових Стрільців. Виконував бойові завдання із захисту Батьківщини в районі населеного пункту Вовчанські Хутори Чугуївського району Харківщини. 03 червня 2024 року о 05:50 ворог здійснив масований обстріл вогневої позиції прикордонників. У бойовому протистоянні Іван дістав поранення, несумісне із життям. Він до останнього дня був вірним та відданим своїй справі – справі захисту України.

Нагороду Івана Олександровича отримали батьки Героя тато Олександр Олександрович і мама Зоя Григорівна.

Подвиг хлопців неоціненний та назавжди залишиться в наших серцях. На вівтар Перемоги вони поклали найдорожче – своє життя! Війна триває… На превеликий жаль Україна продовжує втрачати найкращих синів та дочок у цій війні. Подвиг кожного з них – яскравий приклад героїзму, мужності та самопожертви заради Батьківщини!

В капличці прикордонного загону відбулась заупокійна панахида за загиблими захисниками.

Вічна честь і слава загиблим воїнам-прикордонникам!