У складі 30-ї механізованої бригади ЗСУ служить медик з Житомирської області. Його звати Юрій. У свої 52 роки він вправно рятує життя побратимам.
Чоловік має медичну освіту фельдшера і відповідно, стаж роботи в медицині який сягає терміну 27 років.
"До бригади прийшов у 2018 році. Прийшов служити, бо по телевізору побачив свого начмеда, він казав про катастрофічну потребу в медиках на фронті. Я довго не думав. Робота на ФАПі, загалом де я і працював, це робота для молодих медиків. Вони мають жити і розвиватися, будувати родини: дітям не місце на війні", - каже чоловік.
Військовий зазначає, що саме досвід роботи в медицині дає можливість оперативно і чітко рятувати життя. В цивільному житті Юрій навчився роботі з медикаментами, невідкладними станами, роботі з людьми. Чоловік каже, що військова медицина і цивільна дуже відрізняються.
Сьогодні, ведуться активні бойові дії: є поранені які перебувають у різних станах важкості. Евакуаційні відділення мають багато клопіткої роботи.
"Ми в прямому сенсі слова залітаємо під обстріл. Наша машина як сито вже. Хапаємо ноші, бо зволікати не можна і біжимо. Перечекати можливості нема. На кону життя людини, бійця якого втратити не можна. Вивозимо, виносимо пораненого. Дорогою стабілізуємо стан", - говорить Юрій.
Медик розповів, що до цього звикнути неможливо, але й піддаватись емоціям теж не потрібно. Всі думки окрім алгоритму збереження життя мають йти на задній план.
"Не важливо кого ти лікуєш: чи то родич, чи побратим, - головне холодно віднестися і чимшвидше надати допомогу. Професіоналізм на першому місці", - запевняє військовий.
Кожного дня військові медики ризикуючи власним життям рятують чужі. Такі собі "янголи у пікселі".
"Відчуття після робочого дня? - каже чоловік питанням на питання, - Розпач, адже усвідомлюєш, що людина відчуває біль. З іншої сторони радість - ти доклав власних зусиль щоб врятувати життя. Коли вдається врятувати життя - це щира радість. Особливо коли потім, через батальйон зв’язується боєць, який йде на покращення і просить передати подяку".
