Він пройшов АТО і став на захист України з початком повномасштабного вторгнення. А одного разу йому вдалось врятувати свого командира.
Історією ділиться Донецький прикордонний загін.
Віталій за фахом ювелір. Саме тому отримав такий позивний. У 2014 році по мобілізації потрапив до складу Окремої бойової прикордонної комендатури «Житомир-1». Разом з побратимами воював в АТО, був кулеметником. Після 7 місяців в зоні ведення активних бойових дій повернувся до цивільного життя.
Розумів, що якщо почнеться повномасштабна війна, не чекатиме виклику, «сумка на плечі і в частину».
Після того, як 24 лютого 2022 року побачив ракету над власним будинком, зібрався і рушив до Житомира, до прикордонного загону. Спочатку ніс службу на блок-постах, після звільнення Київщини, мінував Чорнобильську зону. Коли почав формуватися 1 прикордонний загін, написав рапорт на переведення в бойовий підрозділ.
Фото: Донецький прикордонний загін
На Схід Віталій прибув у грудні 2022 року. Воював у Соледарі, де опорним рухом захисників стала шахта.
«Підрозділ без кореня – це зборище, а «Соломон» вмів керувати. Він бездоганно організував службу. Завжди з нами ішов на бойові завдання. А найважчі задачі виконував сам. Це було ризиковано, але якби не його відчайдушність, хто знає чи були б ми живими. Два десятки людей могли б просто там лягти незрозуміло чого, якби не його керівництво. Він організував доставляння БК на запасну точку. Забезпечив роботу евакуаційної групи. У нас під рукою завжди були про запас ноші. Він все продумував до деталей», — ділиться «Ювелір».
За кілька днів до Нового року бої за Соледар стали дуже важкими. За словами Віталія, 7 місяців в АТО були спокійнішими — таких прильотів він не бачив. Ключовий бій стався 7 січня 2023 року.
«Це була зовсім інша війнонька ніж у 2014. Нашу запасну позицію зажали з усіх сторін. Нам навіть БК не могли підвезти. О 7-й ранку ми прийняли бій і вийшли майже о 14:00, бо відстрілюватися вже було нічим. Треба було перебігти метрів 100, забрати боєприпаси і далі воювати. «Соломон» дав команду відходити», — розповідає «Ювелір».
Фото: Донецький прикордонний загін
Обстріл не припинявся ні на хвилину. Під шквальним вогнем військові намагалися пробратися до боєприпасів і тут пролунав перший постріл з танка. Стіна розсипалася, як картковий будинок, у цей момент Віталій почув крик «Соломона» зі словами «я-300». Коридор до опорного пункту був закладений мінами. Віталій згадує, як молив Бога, щоб не здетонувало.
«У момент другого вибуху з мене зірвало каску, хоч вона і була застібнута на шиї. Це був танк. У повному БК, я важив десь 120-130 кілограмів, а мене від вибухової хвилі кидало, як того кота. Після цього приходу «Соломона» я вже не чув», — ділиться військовий.
Він не міг підвестися, тож почав повзти коридором. Випадково наткнувся на купу цегли від розбитої стіни, а під нею почувся легкий стогін. Все було в пилюці і крові. Прикордонник почав розбирати завали, каже, цегла здавалася свинцевою, руки не слухали, але там хтось був і його потрібно було витягти.
«Важко було упізнати, хто там знаходиться. Коли розкопав до половини, побачив, що це «Соломон». У нього був проломлений череп, випливло око, але він ще був більш-менш у свідомості й весь час дуже просив не кидати його там. Він цього не пам'ятає, але як мантру повторював «Не кидайте мене». Я заспокоював, казав, що ще на весіллі у дітей погуляємо. Він мене тоді налякав добре. Там було все: і конвульсії, й свідомість втрачав, і язика ковтав. І все це буквально за 5 хвилин. Думав, що вже йому «тапчики»», — каже «Ювелір».
Віталій відкинув завали, перемотав рани «Соломону» та потягнув до місця евакуації. На той момент Андрій важив понад 100 кілограмів, а після контузії у «Ювеліра» практично не було сил. За кілька хвилин на підмогу надійшли побратими. Вони викликали евакуаційну групу та під обстрілами передали майора Соломонюка бойовим медикам. У ході евакуації Віталій отримав осколкові поранення в ногу.
«Коли «Соломона» вивозили, по нас почали працювати десь із кладовища, тоді й по мені прилетіло. Був такий удар ніби палицею, я навіть не мотав, так бігав там, як кривенька качечка. Вже на шахті, побачив у себе дірку, але воно й не відчувалося практично. Більше переживав за «Соломона». Лише до кінця того дня нам кілька разів передавали, що він «200». Та нашого майора так просто не взяти. До цього моменту він для мене був Андрій Васильович – начальник, а зараз – «хрещеник»», — зізначається Віталій.
Відтоді прикордонники найкращі друзі. У липні Вітлій втретє став татом. Зараз він продовжує виконувати бойові завдання в одному з підрозділів загону. З Андрієм постійно на звʼязку.
7 січня 2024 року військові вперше привітали один одного з другим Днем народження. Так банальна цікавість до тактичної медицини врятувала життя на фронті. А історія побратимів стала легендарною в рідному Донецькому прикордонному загоні.
Фото: Донецький прикордонний загін