Не кожен має воєнний талант та неймовірну відвагу, проте є люди, які долають свій страх та розгубленість, стаючи достойною бойовою одиницею.
Саме такою історією ділиться Командування Десантно-штурмових військ Збройних сил України.
Це історія про юну дівчину, яка стала десантницею 95 ОДШБр ЗСУ, і вже майже як рік рятує життя своїм побратимам на війні.
21 річна Андріана розповідає, що працювала цивільною медсестрою, проте не була готова до того що побачить на війні.
«Коли вперше побачила пораненого, то на секунду впала в ступор. Для мене та секунда тривала довго – так, мені було страшно, але я подумала, навіщо я тут, якщо від мене ніякої користі не буде! Більше такого зі мною не траплялося, ні на мить більше не дозволяла собі такого», — розповідає дівчина про свій перший досвід порятунку пораненого.
Потрапити до армії їй не було так просто, довелось з десяток разів відвідати військкомат.
«Коли почалася повномасштабна війна, я вирішила, що маю бути тут, щоб бути корисною. Батьки мої слова про роботу на фронті сприйняли не надто серйозно. Напевно, вирішили, що я “перегорю” цією думкою, заспокоюсь», — розповідає Андріана.
Проте, військкомат знаходився неподалік її роботи, отож вона зізнається, що ходила туди як до себе додому.
«Прийду і запитую чи є для мене в якомусь підрозділі, а мені посміхаються, мовляв, тобі 20 років, яка війна!», — ділиться дівчина.
Вона не звикла здаватись, тому стала заповнювати анкети добровольчих підрозділів. Так і потрапила до Першого Добровольчого Медичного Шпиталю, де одразу запропонували поїхати на ротацію тривалістю у місяць. Андріана розповідає, що її перший виїзд співпав зі звільненням Харківщини.
«Батькам сказала, що буду допомагати в госпіталі в Києві, але коли вже почалися бої за Балаклію, Куп’янськ вирішила повідомити де я саме знаходжусь. Мама одразу в сльози, батько в шоці, але їм зрештою довелося змиритися з моїм рішенням, тепер вони мене підтримують», — ділиться вона.
Перші виїзди фельдшерки медроти супроводжувались рясними обстрілами, поранені були дуже важкими. Декілька разів Андріана з командою розгортала стабілізаційний пункт в лісі, і коли наші війська просувалися вперед, вони зривалися з місця і йшли ближче до лінії фронту.
Адаптація для дівчини була дуже швидкою, адже поранених була велика кількість. Одного разу, розповідає вона, до стабпункту прибуло одразу 30 трьохсотих. Через нестачу рук водії «швидких» прийшли на допомогу лікарям та медсестрам.
За словами дівчини, вони швидко розділили важкопораненим від легких, і почали надавати допомогу спершу тим, хто був у критичному стані. Завдяки цьому вдалося впоратися і врятувати всіх.
Після участі у воєнних подіях Андріана усвідомила, що звичайна робота більше не для неї, адже отримані знання та досвід потрібні на фронті. Саме тому вона підписала контракт.
«Коли я була у складі ПДМШ, ми працювали з 95-ю бригадою. То я вирішила служити в цьому підрозділі. Приїхала додому, зібрала необхідні документи та прийшла у вже рідний військкомат. Мене впізнали, але цього разу не відмовили – у мене вже було відношення з частини. Ось так я вже майже рік служу з десантниками», — розповідає Андріана.
Наразі дівчина виїжджає в складі медевакуаційної бригади за пораненими, а поміж чергуваннями працює в штатному лазареті та постійно їздить до бойових підрозділів, щоб провести курс тактичної медицини.
«Щоб стати ефективним на фронті, треба все довкола приймати як роботу. Голова має бути холодною, щоб надати допомогу на найвищому рівні, адже від нашої роботи залежить житті», — наголошує дівчина.