У селі під Житомиром біотехнолог Сергій Грузінський поруч зі своїм будинком створив простір, який назвав «Біофілія». Проводить там екскурсії, популяризуючи любов до природи та раціональне використання ресурсів.
У “Біофілії” – багато рослин, пасіка, озерце з рибою. Родзинка – колекція кактусів, у яких зараз період цвітіння. Кореспондентка Укрінформу побувала в «Біофілії» та розпитала в її ініціатора про тонкощі вирощування кактусів і чи є загроза, що вони можуть стати інвазійними рослинами.
Клумба із опунцій та 100 сортів косариків
У Черемошне під Житомиром приїжджаю після безсонної ночі, коли над містом кружляли російські «Шахеди». У селі – незвично тихо. Чути, як співають птахи і гудуть бджоли, збираючи нектар. Подвір’я Сергія Грузінського зустрічає трояндами, ліліями та ніжним лавандовим ароматом. Цього року на його клумбі вперше розквітла юка, яку він привіз із українського Криму більше 10 років тому.
Остаточно прокидаюся, коли посеред двору бачу клумбу із кактусів опунцій, які зараз цвітуть жовтим і рожевим кольорами. Це лише маленька частина кактусової колекції Сергія.
За освітою він біотехнолог, майже 10 років працював за фахом. Незадовго до повномасштабної війни вирішив змінити роботу. Приїхав до батьків у село і почав займатися рослинами, що переросло у його хобі, якому приділяє вільний час.
- Я люблю рослини і займаюся ними для душі. Дідусь ще з дитинства прищепив мені любов до садка, тож кожного року висаджую нові дерева. Багато читаю на цю тему, і мені дуже імпонує термін «біофілія» – вроджена любов людини до природи і всього живого. У багатьох вона зараз притуплена урбанізацією, та попри це ми заводимо домашніх улюбленців, вирощуємо кімнатні рослини, любимо відпочивати в горах або на морі. Тому вирішив створити простір «Біофілія», де розповідаю людям про правильну взаємодію з природою, різні цікавинки про рослини і сільське господарство, а також пояснюю, що відпочинок або робота на природі дають ментальну користь, – ділиться Сергій.
Він проводить мене своїм простором. Показує високий кущ енергетичної рослини міскантусу та сад, в якому росте майже 60 фруктових дерев. Багато яблунь Сергій прищеплював самостійно на дички. Перевагу віддає традиційним сортам «Боровиця», «Білий налив», «Джонатан», «Сніговий кальвіль», «Золотий ренет», адже вони не потребують такого активного захисту від шкідників і хвороб, як сучасні.
У тіні під яблунями стоять вулики з бджолами. Все починалося з одного, а нині на пасіці Сергія їх уже 13. Несприятливі весна та літо позначилися на продуктивності бджіл, адже цього сезону ще не вдалося зібрати меду. Аби комахам було комфортно, господар висаджує на пустирі навпроти свого будинку липи й акуратно обкошує рослини-медоноси.
Уперше бачу, як бджоли п’ють воду з невеликого озерця – його створив і зарибнив Сергій. На риболовлю до нього часто приходять діти. Як він зауважує, тут безпечно, неглибоко і гарантовано «клює». Для всіх діє правило, що риболовля – виключно для задоволення, тож упійману рибку відпускають назад у воду.
На 10 сотках землі ініціатор «Біофілії» вирощує кавуни та дині. Торік він зібрав майже три тонни кавунів, які реалізував. Каже, що цьогорічні погодні умови з прохолодними літніми ночами дещо стримують у рості баштанні.
Сергій також вирощує майже 100 сортів косариків. Пояснює, що так разом із однодумцями називає гладіолуси та популяризує відмову від радянських і російських сортів. Нині він експериментує над виведенням власного сорту косариків.
На колекцію кактусів надихнув ботсад у Криму
Далі йдемо до будиночку, в якому ростуть кактуси. Мій гід звертає увагу на опунції серед двору й пояснює, що їх не поливає – рослини беруть вологу виключно із опадів. Вони зимостійкі, тож у холодну пору року залишаються надворі.
Інтерес до кактусів у Сергія виник під час практики з ботаніки, яку проходив у Нікітському ботанічному саду в Криму ще до анексії півострова. Ці рослини його настільки захопили, що купив у магазині насіння, посіяв його й вирощував ферокактуси і карнегії на шафі в кімнаті студентського гуртожитку. Нині їм уже 12 років. До слова, 80% його кактусів вирощені саме з насіння.
- Моя колекція доволі скромна, – розповідає Сергій. – Я ніколи не рахував своїх кактусів. Думаю, що в мене їх росте близько тисячі, майже 300 видів. Усі кактуси досить рідкісні й більшість із них – на межі зникнення. Їхній ареал – Північна і Південна Америка. Зараз на тих теренах – пасовища для великої рогатої худоби, видобувають корисні копалини, прокладають колії. Враховуючи, що в тих посушливих регіонах страшенний дефіцит вологи і кормової бази, то кактусам надскладно вижити, адже їх з’їдають тварини і комахи. Частина популяцій взагалі знищена.
За його словами, кактуси ростуть повільно. Деякі з них за 8-10 років можуть збільшитися лише на 1,5-2 см, і тільки тоді зацвітуть і дадуть насіння.
Популяції цих рослин шкодять і різні місцеві вірування. До прикладу, кактус лофофора має у своєму складі алкалоїди, наділені галюциногенним впливом. Їх уживають шамани, аби “спілкуватися з потойбічними силами”.
Запитую в Сергія, чи складно вирощувати кактуси.
- Я б не сказав, що з кактусами дуже складно. Треба трішки почитати літератури про них, здобути певний досвід і навчитися відчувати ці рослини. Важливо знати, де вони ростуть у природі і постаратися максимально відтворити ці умови. Головне правило для тих, хто займається кактусами: ліпше не долити води, ніж перелити. Їм потрібен субстрат, який пропускатиме повітря і вологу, буде добре насичений мінералами. Такі в магазинах не продаються, тож сам їх готую, – пояснює біотехнолог.
Важливе значення має і температура. У теплу пору кактуси перебувають у спеціально зведеному будиночку, який постійно провітрюється. Коли ж температура повітря знижується, їх потрібно поступово вводити у стан стагнації. Все починається із припинення поливу. Як тільки вночі холодніше за +5 градусів, рослини втрачають тепло та вологу, не сприймають нестачу світла. Тоді їх можна відправляти зимувати в приміщення з температурою +10-12 градусів.
Щоправда, є кактуси, які живуть за своїми правилами. Вони генетично так запрограмовані, що під час українського літа йдуть у сплячку, бо на їхній батьківщині – зима. Натомість узимку прокидаються. Відтак улітку їх не треба поливати, а в холодний сезон – навпаки.
Зимівля і виведення з неї – найкритичніший період для кактусів, під час якого зазвичай є втрати. За рослинами тоді треба пильно стежити з огляду на підступність шкідників та інфекцій.
Сергій повертає кактуси в будиночок, коли стабілізується температура повітря. Наголошує, що рослини дуже бояться сонячних опіків, тож захищає їх затіняючою сіткою й агроволокном. Зволоження розпочинає з обприскування та незначних поливів. Коли на рослинах з’являються молоді колючки, це означає, що кількість води можна збільшувати.
Губна помада із плодів кактуса
Якщо рослинам буде комфортно, вони обов’язково віддячать за турботу своїми квітами.
- Є міф, що кактуси не цвітуть. Насправді ж, усі вони квітнуть. Усе залежить від умов та віку, адже мають налагодитися фітогормональні процеси. Є кактуси, які цвітуть одну ніч, день або 3-5 діб. Трапляються й такі, що не розкривають квітку і самозапилюються. Деякі рослини за сезон можуть дати від кількох десятків до сотні квітів. Сухі бутони обов’язково треба забирати, бо вони – джерело інфекції, – розповідає Сергій.
Його колекція зараз на піку цвітіння. Це захопливе явище, коли серед гострих колючок з’являються ніжні квіти різних кольорів.
Чоловік додає, що його улюблені кактуси – з довгими колючками. Ці голочки мають різні функції. Зокрема, захисну, аби вберегти рослину від знищення, а ще допомагають накопичувати вологу і розмножуватися.
Серед цікавих рослин тут можна побачити агаву, з якої виготовляють текілу, і тефрокактус, в котрого замість колючок – ніжні відростки, схожі на папір.
Цікавлюся, чи можуть кактуси в умовах зміни клімату в Україні витіснити інші види рослин.
- Є певні думки, що кактуси можуть стати інвазійними видами. Не зустрічав, щоб вони щось витісняли і не бачу в цьому серйозної загрози. Я експериментував, викидаючи черенки своїх кактусів у компостний ящик, але жоден із них не вижив. Натомість, якщо, наприклад, в Олешківських пісках будуть кактуси, це сприятиме затриманню ґрунту. Біля них зможе притриматися якась травинка чи насінина, з якої виросте сосна, – зауважує Сергій.
При цьому, на його думку, кактуси можна використовувати в озелененні. Ці рослини також мають перспективи у сільському господарстві. Зокрема, йдеться про гібридні види, позбавлені колючок, які вирощують для корму тваринам.
Біотехнолог також розповідає, що кактуси мають їстівні ягоди. Як приклад, це пітахая, що продається в супермаркетах. Плоди опунції теж їстівні. На смак вони нагадують поєднання суниці та банана. Їх використовують у кондитерських виробах і алкогольних напоях, а з червоного пігменту цих ягід виготовляють губну помаду.