Журнал Житомир інфо
УКР | РУС        Сьогодні: Вт, 28-09-2021    22:24:29
Житомир » Новини » Політика » 2021 » Август » 19 » 13:20:45

Ігор Ходак: «Я досі і щиро вірю у свій край, у свою державу – Україну»   ПОЛІТИКА  

19-08-2021, 13:20:45 190 Коментарі 0 Читать на русском

Ігор Ходак: «Я досі і щиро вірю у свій край, у свою державу – Україну»
Лише кілька днів відділяє нас від  знакової ювілейної дати – 30-річчя проголошення незалежності України. У кожного з нас свої враження про цей період життя новоутвореної держави, нині підбиваємо певні особисті  підсумки життя у незалежній країні. Важко давати однозначні оцінки тих подій, які вмістилися у тридцятилітній період нашої новітньої історії.

Куди цікавішими і водночас показовими є біографії наших співвітчизників, земляків, які за час становлення державності України зуміли досягти значних і значимих для громади результатів. У Романові такою людиною, яка привертає увагу всієї громади, є засновник і керівник потужного  підприємства «ВІВАД 09» Ігор Ходак. Ми запропонували Ігорю Євгеновичу декілька запитань, що стосуються його особистого життєвого шляху у період після 1991-го року.

- Ви можете згадати той фініш літа 1991-го року і своє сприйняття факту проголошення незалежності України?
- Щоб краще зрозуміти мою життєву ситуацію  влітку 1991-го року, слід врахувати цілу низку обставин. По перше, у 1991-му році я завершував службу в лавах Радянської Армії. Служив в Одесі, як тоді було передбачено – 2 роки. Ще один фактор, який на той час дуже впливав на мій світогляд, наміри і життєві плани –напередодні служби в армії у мене померла мама. Вже під час служби наша сім’я понесла ще одну втрату – померла бабуся.  Не стало  найрідніших людей, які були для мене і моїх двох братів, символами тепла, ласки, домашнього затишку. Тому вже під час служби в армії я розумів, що матеріальної підмоги від сім’ї, а точніше – від батька, який  мав думати про долю трьох синів, я не зможу отримати. Мої погляди були направлені на навчальний заклад, який давав би можливість отримати професію моряка. Ще раз нагадаю, що служив в Одесі і, звісно ж, бачив, з якою шаною ставились одесити до  цієї професії. Для мене отримати таку спеціальність і роботу, яка дозволить міцно стати на ноги, було вершиною усіх тогочасних мрій. Певний моніторинг навчальних закладів, що готують моряків для торговельного флоту у межах всього СРСР, я провів вже на другому році військової служби. Коли було проголошено Акт про державну незалежність України , коло навчальних закладів зі зрозумілих причин звузилося до двох. Зрештою я вибрав Миколаївську «мореходку»,  куди вступив на навчання і де навчався два роки і три місяці. Ви запитуєте про мої відчуття та про мою реакцію на події серпня, а потім і грудня 1991-го року? Що я думав? Наскільки глибоко мене вразили ті події? Якщо чесно і відверто, то мене, як молодого демобілізованого солдата, найбільше  цікавило одне – єдине питання – як влаштувати своє життя? Стосовно появи на карті світу держави Україна особливих емоцій не виникало. Та й звідкіля вони візьмуться, коли  під час служби в армії тобі щоденно промивали свідомість всілякими політінформаціями, настановами та іншими компонентами агітаційної роботи. Два роки – це не два тижні і навіть не півроку. Тому варто зрозуміти, що чогось епохального для себе чи членів своєї сім ‘ї у 1991-му році  я не бачив. Знав, що відбуваються зміни у державі, розумів, що історичні, але турбувався про те, що треба отримувати перспективну професію, розумів, що навчатися треба буде старанно, ретельно,  дисциплінованість та працьовитість багато значили для того, щоб себе гарно зарекомендувати. Вчився із бажанням, старанням, бо знав – жодних зв’язків, чи певної протекції, аби отримати роботу, у мене не буде. Вже у стінах «мореходки» потрапив до числа курсантів, яким пощастило проходити потужну, тривалу, семимісячну практику на гігантському судні-балкері – «Зоя Космодем’янська».

- Ігоре Євгеновичу, для більшості мешканців Житомирщини професія моряка і досі видається унікальною і у чомусь дивовижною. Ваш кількарічний стаж роботи на флоті  однозначно залишив  незабутні враження?
- Вражень вистачає на усе життя. У моряків є цікавий вислів, який стосується життєвого вибору. Він звучить так: якщо тобі, моряче, доля подарувала б два життя, то одне однозначно варто присвятити морю. І з цим важко не  погодитись. Кількарічний досвід роботи у плаванні по морях і країнах дає чимало пізнавальної поживи на все життя. Але ще важливіший життєвий гарт, який отримуєш у складних, а бувало – і надзвичайних умовах. Найдивовижніші враження від країн  Південно-Східної Азії. Тоді, на початку 90-х років, мене особливо вразив Китай. Комуністична система  якраз освоїла ринкові методи господарства, але найперша ознака цієї країни – чемні, напрочуд трудолюбиві люди. Україна, як незалежна держава, тоді лише  заявляла про себе, і китайці ставились із повагою до всіх представників колишнього СРСР. Тоді ж, вдалося побувати у Сингапурі, який на очах ставав потужним центром  світової економіки. Загалом, враження від пізнання і споглядання усього нового переповнювали. Окрім побаченого, вдалося дещо зрозуміти. Складна, іноді небезпечна робота на флоті навчила нас мислити, бачити нові обрії, але головний висновок полягав у тому, що світ дуже потужно змінюється і досягати певного життєвого успіху можна лише у стані невпинного, але дієвого розвитку.



- Як сталося, що роботу на флоті ви змінили на підприємницьку діяльність?
- Знову ж таки, суто випадково, точних обставин вже й не пам’ятаю, але одного разу, під час перерви між плаванням, потрапив біля Одеси на майданчик із продажу будматеріалів.  Дошки, бруси, балки становили для мене певний інтерес, адже цінові пропозиції, наприклад, Одеси та Житомирщини можна було поєднувати. Час був такий – становлення підприємництва, яке не задовольнялося торгівлею на базарах. Ми були першими і першими відчули на собі складнощі процесу. Водночас, власноруч творили свій бізнес, на власний ризик, на власний розум і завдяки виключно власному сумлінню. Це була пора справді пекельної, цілодобової праці та постійного неспокою.

- За таких умов ви облаштовували особисте життя?
- Звісно, маючи власний і більш-менш стабільний заробіток, ставши, як то кажуть, на ноги,  вирішив створити свою сім’ю. У 1996-му році тут, у Романові, одружився. Ми з дружиною маємо донечку Олену, яка сьогодні, лише місяць тому, завершила навчання у Київському університеті на факультеті міжнародних відносин.

- Таким чином, можна сказати, що саме ваша донечка подарувала батькам гарний  і навіть символічний подарунок напередодні такої знакової дати у житті держави?
- Визнаю, що з-поміж усіх моїх досягнень, з-поміж успіхів, яких мені вдалося сьогодні досягти на чолі заснованого мною підприємства «ВІВАД 09», завершення навчання, отримання моєю донькою диплома із відзнакою займає особливе місце. Якщо  взяти до уваги той факт, що Олена Ходак розпочинає свою кар’єру на  підприємстві «ВІВАД 09», то для мене це – подвійна радість. Зауважу, що такий вибір свого першого місця роботи моя донька зробила свідомо і, звісно ж, не за один день чи навіть за місяць. Але її рішення працювати у компанії, яку заснував батько, яка стала справою його життя, для мене дуже важливе. Тим паче, це загальновідомо, що ТОВ «ВІВАД 09» зорієнтоване на експорт своєї продукції. Стосунки зі своїми закордонними партнерами – надзвичайно відповідальна справа і я переконаний, що знання та працьовитість, а також амбітні наміри моєї доньки, стануть основою нових можливостей компанії.

- Ігоре Євгеновичу, у нашій розмові ми поки що не торкалися сфери політики. З певної пори вас у Романові, а в подальшому – на території Житомирщини, люди знають, як дієвого депутата Житомирської обласної ради. Розкажіть про те, як все розпочалося?
- Тривалий час мої зусилля і коло моїх інтересів були зосереджені на роботі підприємства, яке я заснував 15 років тому. Роботи було справді багато, ми розвивалися і статус підприємця, такого собі успішного «комерца», мене на той час задовольняв. Однак у 2015-му році, коли підприємство «ВІВАД 09» набрало дуже потужних обертів у своїй діяльності, і коли в Україні настали часи назрілих змін, я зрозумів, що обмежуватись лише підприємницькою діяльністю не можна, моя компанія, моя родина живе на певній території, проблеми якої мені близькі і болючі. Я разом з усіма жителями селища відчуваю їх на собі. Дивлячись за тим, що відбувається в Україні, я розумів і був переконаний, що мої зусилля знадобляться для тих змін, на які ми чекали і сподівалися. Не скажу, що під час своєї першої депутатської каденції у складі Житомирської обласної ради я дивився на світ скрізь рожеві окуляри, але вчитися доводилося багато чому. Бізнес і підприємництво – речі відповідальні і складні, але політична діяльність в Україні куди складніша.  Вважаю, що  навчився розрізняти голі декларації і реальні справи, більш відповідально ставитись до вибору своїх соратників та однодумців. Сьогодні я вдруге обраний депутатом Житомирської облради і усвідомлюю усю відповідальність за надані мені повноваження. Щоправда, саме у цей час, коли я поринув у політичну роботу, з’явилися опоненти, розпочалася певна інформаційна робота і, уявіть собі, – я дізнався про себе багато чого нового. Здебільшого – у вигляді пліток та чуток, які поширювалися стрімко у найпримітивніший спосіб. Звинувачення доходять до абсурду, але моє правило – нам своє робити! І ми – робимо! Cвоєю щоденною, дуже клопіткою та напруженою працею ми повсякчас доводимо свою орієнтацію на розвиток, на успіх і на покращення життя у громаді. Нарівні з плітками є ціла низка проєктів, які я започаткував і фінансую. Окрім того, підприємство несе дуже відповідальну місію основного платника податків до бюджету Романівської селищної ради. Зауважу, що у структурі основного податку (ПДФО), який наповнює бюджет Романівської громади, частка платежів  підприємства «ВІВАД 09» сягає майже 70%. Ми розвиваємось, вже у цьому році ми освоюємо нові виробничі потужності і нові види нашої продукції. А загалом, ТОВ «ВІВАД 09» сплачує в рік більше 63-х мільйонів гривень у вигляді податків усіх рівнів.

- Ігоре Євгеновичу, наша розмова добігає до завершення, тому наостанок хотілося б почути від вас певні слова із очікуваннями, а можливо навіть і мріями, які кожен свідомий громадянин своєї країни виношує якраз напередодні такого святкового державного ювілею.
- Основний напрямок розвитку сучасної України я вбачаю у сприянні розвитку малого та середнього бізнесу. Звісно, найкраще – виробничого спрямування, такого, де створюється додаткова вартість. Я неодноразово казав і буду стверджувати, що у нашій Романівській громаді має бути хоча б декілька платників податків, співмірних із податковим внеском нашого підприємства. Лише тоді ми зможемо сподіватися на розвиток, на примноження того, що було зроблено. Розумію складність усіх завдань, які треба гранично швидко вирішувати в Україні. Переконаний – для цього слід проявити політичну волю керівництву держави. Всі це знають, але мушу нагадати, що йдеться насамперед про зміну правил гри в Україні, про те, щоб сприяння та комфорт мали не лише люди, що входять до обмеженого фінансово-політичного кола, але той сектор економіки, який спроможний вивести Україну на орбіту сучасних і цивілізованих держав. Я точно про це знаю, у це вірю, сподіваюсь, а значить – мрію.
Записав Віктор Радчук

Тегі: Наш край
НОВИНИ ТА ОБ'ЯВИ
Коменатрів: 0
avatar

Інші новини Житомир: