Іверська ікона Божої Матері (яка зараз зберігається на Афоні) в IX столітті перебувала в однієї благочестивої вдови, що жила біля міста Нікеї. При імператорі Феофілі (829 - 842) іконоборці, що знищували святі ікони, прийшли в будинок цієї християнки, і один воїн списом ударив по образу Богородиці. Негайно з ураженого місця потекла кров.
Вдова, боячись знищення святині, пообіцяла імператорським воїнам гроші й просила їх до ранку не забирати ікону. Коли вони пішли, жінка разом із сином (згодом афонским ченцем), для збереження святої ікони опустила її в море. Ікона, стоячи на воді, приплила до Афону. Афонські ченці, кілька днів бачачи в море вогненний стовп, що сходить до неба, прийшли до берега й знайшли святий образ, що стояв на воді.
Після молебню про дарування монастирю зявленої святині, благочестивий чернець монастиря святой Гавриїл Грузин (пам’ять 12 липня), по велінню Божої Матері, що з’явилася йому в сні, пішов по воді, прийняв святу ікону й поставив у храмі. Однак наступного дня ікона була знайдена не в храмі, а над воротами обителі.

Так повторювалося кілька разів, поки Пресвята Діва не відкрила святому Гавриїлу Свою волю в сні, сказавши, що не бажає бути схованою ченцями, а хоче бути їхньою Охоронителькою. Після цього образ був поставлений над монастирськими воротами. Тому свята ікона називається Портаитиссою, Вратарницею.